Revista Luceafărul
  • Caută pe sit


Colecţia revistei

Anul 1

Anul 2

Anul 3

Anul 4

Anul 5

Anul 6

    Fondat 2009 • ISSN 2065 - 4200 Anul 13 → 2021

    Toţi cei care ar fi putut exista (poem bilingv)

    Revista Luceafărul: Anul XI, Nr. 8 (128), August 2019
    Editor: Agata, Botoșani, str. 1 Decembrie nr. 25
    ISSN: 2065 – 4200 (ediţia online)
    ISSN: ISSN 2067 – 2144 (formatul tipărit)
    Director: Ion ISTRATE

    Toţi cei care ar fi putut exista
    (poem bilingv)

    Primit pentru publicare: 23 Aug. 2019
    Autor: Nicolae CORNESCIAN
    Publicat: 27 Aug. 2019
    ©Nicolae Cornescian © Revista Luceafărul
    Editor: Ion ISTRATE
    Opinii, recenzii pot fi trimise la adresa: ionvistrate[at]gmail.com  sau editura[at]agata.ro


     

    Toţi cei care ar fi putut exista
    (poem bilingv)

    întotdeauna aşteptau să survină ceva
    de parcă încercau să se lepede de veleatul
    ultimului an dintr-o posibilă viaţă
    îşi pregăteau morminte
    ştiind că le lipseau
    destul de multe ore spre a-şi aminti totul
    întocmai aşa cum a fost
    sesizând că era prea târziu
    pentru altceva
    cât timp nu încetau să creadă
    că s-au născut deja

    rătăceau printre cei care nu îi vedeau
    umbrind văzduhul tot mai dens
    în care nu izbuteau să respire
    chiar dacă vântul dimprejurul lor
    muta arborii şi potecile
    marcate cu pietre albastre
    iar apa eliberată din adânc
    se înălţa chiar deasupra privirilor

    cerul în asemenea ore devenea diafan
    asemenea ochilor celor care
    ar fi putut exista
    dacă ceilalţi nu ar fi ocupat
    toate împrejurimile
    pline de copaci şi râuri amestecând culorile
    aduse din alte depărtări
    ca dintr-o altă lume
    ori chiar din neant
    din oraşele lor
    ruinate şi uitate
    ca nişte poze îngropate
    în cimitirul muzeului de artă medievală

    găsite de ceilalţi
    retuşate şi expuse
    doar pentru a ademeni spre nicăieri
    spre eternul redat
    printr-o multitudine de absenţe
    păduri arse
    fluvii retrase în adâncul teritoriilor
    demarcate de pietre albastre
    câteva oglinzi
    umplute cu un cer pustiu

    văzute de ceilalţi şi de cei fără nume
    de toţi care pozau aceste fotografii
    doar pentru a înţelege că unele spaţii
    multiplicate la infinit
    nu aparţineau realităţii
    şi nici timpului mereu trecător

    acestor înserări când şi ei
    îşi doreau să existe
    să se ştie prezenţi doar pentru a-şi aminti
    propriile nume
    străzile oraşelor populate de ceilalţi
    şi o parte din tot ce ar putea fi posibil
    dacă într-o ultimă noapte
    aşteptând să se întâmple ceva decisiv
    un străin oarecare ar îndrăzni să-şi închipuie
    că n-a existat niciodată

    că doar la apus cu toţii aveau dreptul
    să-şi sape gropi pentru odihnă
    doar în păduri arse şi-n acele apropieri
    ce se puteau ţine minte mereu
    unde praful uscat marca drumuri
    înspre focuri multicolore
    accesibile doar în oglindiri încadrate
    de nuanţele vântului veşnic umed

    în acest loc în care se uneau toate marginile
    iar mirosul nisipului amintea tocmai de
    sfârşitul tuturor timpurilor
    chiar şi de cele în care li se permitea
    să se întoarcă pe itinerariile
    orelor din prezent
    când între geamuri rămase deschise
    nu se mai găsea nimic
    cu excepţia aerului
    coagulat în culori vii
    marcând spaţii ce încă mai puteau fi văzute
    ca ceva destul de posibil şi aproape real
    cât timp încă se mai permitea
    să se aştepte cu totul altceva

    până dimineaţă
    când cei care se trezeau
    aduceau cenuşă de undeva din întuneric
    doar pentru a înveli umbre fără trupuri
    rămase de la ceilalţi
    ___________________

    Усі ті котрі могли існувати

    повік чекали щоби трапилось щось
    мовбито наважилися відректися долі
    останнього року з вірогідного життя
    приладнували власні могили
    відаючи що їм бракувало
    удосталь багато годин щоби згадати все
    саме таким яким воно було
    помічаючи що було вже надмір пізно
    для чогось іншого
    позаяк не переставали вірити
    що народилися вже

    блукали поміж тими котрі не бачили їх
    отінюючи чим більш густіше повітря
    в якім не могли дихати
    хоча вітер з навколо них
    пересував дерева та стезі
    позначені синявим камінням
    а визволена з глибин вода
    знімалася навіть понад поглядами

    небо в схожі години ставало прозорим
    як очі тих які
    могли існувати
    якщо інші не зайняли б
    всі окраїни
    повні дерев та рік змішуючи кольори
    принесені з інших віддалень
    мов з іншого світу
    або навіть з безодні
    з їхніх міст зруйнованих та забутих
    мов якісь фотографії закопані
    на цвинтарі музею середньовічного мистецтва

    знайдені іншими
    відретушовані та експоновані
    тільки щоби заманювати аніде
    у вічність змальовану
    безліком відсутностей
    згорілими гаями
    ріками поверненими в глиби територій
    позначених синявим камінням
    кількома дзеркалами наповненими пустим небом

    бачені іншими та й тими без імен
    всіма хто фотографував знімки
    тільки щоби зрозуміти що деякі простори
    розмножені до безконечності
    не належали реальності
    та ані повік минущому часу

    цим сутінками коли і вони
    хотіли існувати
    знати себе присутніми тільки щоби згадати
    власні імена
    вулиці міст населені іншими
    та частину того що могло бути можливим
    якщо в останню ніч
    ждучи щоби трапилось щось вагоме
    абиякий чужинець наважився б уявити
    що не існував аніколи

    що тільки в сутінках всім їм дозволялося
    рити вибої для відпочинку
    тільки в згорілих лісах та в тих близькостях
    яких можна було пам’ятати завжди
    де сухий пил мітив дороги
    до розмаїтих вогнів
    доступних тільки в віддзеркаленнях обрамлених
    нюансами вічно вогкого вітру

    в цім місці в якім з’єднувалися всі краї
    а запах піску нагадував саме про
    кінець усіх часів
    навіть і тих в яких їм дозволялося
    повертатися шляхами
    годин теперішності
    коли між вікнами залишеними відчиненими
    вже не знаходилося аніщо
    за виїмкою повітря
    згуслого в живі кольори
    позначаючи призвілля яких ще можна було бачити
    як щось доволі можливе та майже реальне
    коли ще дозволялося
    чекати щось зовсім інше

    аж до ранку
    коли ті котрі прокидалися
    приносили попіл звідкілясь із пітьми
    тільки щоби оповити тіні без тіл
    позосталі від інших



    Abonare la articole via email

    Introduceți adresa de email pentru a primi notificări prin email când vor fi publicate articole noi.

    Alătură-te celorlalți 2.661 de abonați.

    Lasă un comentariu

    Drept de autor © 2009-2022 Revista Luceafărul. Toate drepturile rezervate.
    Revista Luceafărul foloseşte cu mândrie platforma de publicare Wordpress.
    Server virtual Romania

    Statistici T5