Revista Luceafărul: Anul XI, Nr. 8 (128), August 2019
Editor: Agata, Botoșani, str. 1 Decembrie nr. 25
ISSN: 2065 – 4200 (ediţia online)
ISSN: ISSN 2067 – 2144 (formatul tipărit)
Director: Ion ISTRATE

Toţi cei care ar fi putut exista
(poem bilingv)

Primit pentru publicare: 23 Aug. 2019
Autor: Nicolae CORNESCIAN
Publicat: 27 Aug. 2019
©Nicolae Cornescian , © Revista Luceafărul
Editor: Ion ISTRATE
Opinii, recenzii pot fi trimise la adresa: ionvistrate[at]gmail.com  sau editura[at]agata.ro

Toţi cei care ar fi putut exista
(poem bilingv)

întotdeauna aşteptau să survină ceva
de parcă încercau să se lepede de veleatul
ultimului an dintr-o posibilă viaţă
îşi pregăteau morminte
ştiind că le lipseau
destul de multe ore spre a-şi aminti totul
întocmai aşa cum a fost
sesizând că era prea târziu
pentru altceva
cât timp nu încetau să creadă
că s-au născut deja

rătăceau printre cei care nu îi vedeau
umbrind văzduhul tot mai dens
în care nu izbuteau să respire
chiar dacă vântul dimprejurul lor
muta arborii şi potecile
marcate cu pietre albastre
iar apa eliberată din adânc
se înălţa chiar deasupra privirilor

cerul în asemenea ore devenea diafan
asemenea ochilor celor care
ar fi putut exista
dacă ceilalţi nu ar fi ocupat
toate împrejurimile
pline de copaci şi râuri amestecând culorile
aduse din alte depărtări
ca dintr-o altă lume
ori chiar din neant
din oraşele lor
ruinate şi uitate
ca nişte poze îngropate
în cimitirul muzeului de artă medievală

găsite de ceilalţi
retuşate şi expuse
doar pentru a ademeni spre nicăieri
spre eternul redat
printr-o multitudine de absenţe
păduri arse
fluvii retrase în adâncul teritoriilor
demarcate de pietre albastre
câteva oglinzi
umplute cu un cer pustiu

văzute de ceilalţi şi de cei fără nume
de toţi care pozau aceste fotografii
doar pentru a înţelege că unele spaţii
multiplicate la infinit
nu aparţineau realităţii
şi nici timpului mereu trecător

acestor înserări când şi ei
îşi doreau să existe
să se ştie prezenţi doar pentru a-şi aminti
propriile nume
străzile oraşelor populate de ceilalţi
şi o parte din tot ce ar putea fi posibil
dacă într-o ultimă noapte
aşteptând să se întâmple ceva decisiv
un străin oarecare ar îndrăzni să-şi închipuie
că n-a existat niciodată

că doar la apus cu toţii aveau dreptul
să-şi sape gropi pentru odihnă
doar în păduri arse şi-n acele apropieri
ce se puteau ţine minte mereu
unde praful uscat marca drumuri
înspre focuri multicolore
accesibile doar în oglindiri încadrate
de nuanţele vântului veşnic umed

în acest loc în care se uneau toate marginile
iar mirosul nisipului amintea tocmai de
sfârşitul tuturor timpurilor
chiar şi de cele în care li se permitea
să se întoarcă pe itinerariile
orelor din prezent
când între geamuri rămase deschise
nu se mai găsea nimic
cu excepţia aerului
coagulat în culori vii
marcând spaţii ce încă mai puteau fi văzute
ca ceva destul de posibil şi aproape real
cât timp încă se mai permitea
să se aştepte cu totul altceva

până dimineaţă
când cei care se trezeau
aduceau cenuşă de undeva din întuneric
doar pentru a înveli umbre fără trupuri
rămase de la ceilalţi
___________________

Усі ті котрі могли існувати

повік чекали щоби трапилось щось
мовбито наважилися відректися долі
останнього року з вірогідного життя
приладнували власні могили
відаючи що їм бракувало
удосталь багато годин щоби згадати все
саме таким яким воно було
помічаючи що було вже надмір пізно
для чогось іншого
позаяк не переставали вірити
що народилися вже

блукали поміж тими котрі не бачили їх
отінюючи чим більш густіше повітря
в якім не могли дихати
хоча вітер з навколо них
пересував дерева та стезі
позначені синявим камінням
а визволена з глибин вода
знімалася навіть понад поглядами

небо в схожі години ставало прозорим
як очі тих які
могли існувати
якщо інші не зайняли б
всі окраїни
повні дерев та рік змішуючи кольори
принесені з інших віддалень
мов з іншого світу
або навіть з безодні
з їхніх міст зруйнованих та забутих
мов якісь фотографії закопані
на цвинтарі музею середньовічного мистецтва

знайдені іншими
відретушовані та експоновані
тільки щоби заманювати аніде
у вічність змальовану
безліком відсутностей
згорілими гаями
ріками поверненими в глиби територій
позначених синявим камінням
кількома дзеркалами наповненими пустим небом

бачені іншими та й тими без імен
всіма хто фотографував знімки
тільки щоби зрозуміти що деякі простори
розмножені до безконечності
не належали реальності
та ані повік минущому часу

цим сутінками коли і вони
хотіли існувати
знати себе присутніми тільки щоби згадати
власні імена
вулиці міст населені іншими
та частину того що могло бути можливим
якщо в останню ніч
ждучи щоби трапилось щось вагоме
абиякий чужинець наважився б уявити
що не існував аніколи

що тільки в сутінках всім їм дозволялося
рити вибої для відпочинку
тільки в згорілих лісах та в тих близькостях
яких можна було пам’ятати завжди
де сухий пил мітив дороги
до розмаїтих вогнів
доступних тільки в віддзеркаленнях обрамлених
нюансами вічно вогкого вітру

в цім місці в якім з’єднувалися всі краї
а запах піску нагадував саме про
кінець усіх часів
навіть і тих в яких їм дозволялося
повертатися шляхами
годин теперішності
коли між вікнами залишеними відчиненими
вже не знаходилося аніщо
за виїмкою повітря
згуслого в живі кольори
позначаючи призвілля яких ще можна було бачити
як щось доволі можливе та майже реальне
коли ще дозволялося
чекати щось зовсім інше

аж до ранку
коли ті котрі прокидалися
приносили попіл звідкілясь із пітьми
тільки щоби оповити тіні без тіл
позосталі від інших