Revista Luceafărul
  • Caută pe sit


Colecţia revistei

Anul 1

Anul 2

Anul 3

Anul 4

Anul 5

Anul 6

Fondat 2009 • ISSN 2065 - 4200 Anul 11 → 2019
Revista Luceafărul
Revista „LUCEAFĂRUL” este o publicaţie de cultură, educaţie şi atitudini destinată sufletului neamului românesc. Considerăm că omagierea marelui român Mihai Eminescu, fondator al spaţiului cultural românesc modern, este o provocare şi o datorie de onoare a fiecăruia dintre noi, căreia îi putem da curs în nenumărate feluri. Cu credinţă în misiunea noastră, încercăm să contribuim prin această revistă la crearea unor repere culturale autentice şi stabile.

Tunelul cu fluturi (poem bilingv)

Revista Luceafărul: Anul XI, Nr. 8 (128), Aug. 2019
Editor: Agata, Botoșani, str. 1 Decembrie nr. 25
ISSN: 2065 – 4200 (ediţia online)
ISSN: ISSN 2067 – 2144 (formatul tipărit)
Director: Ion ISTRATE

Tunelul cu fluturi (poem bilingv)

Primit pentru publicare: 07 Aug. 2019
Autor: Nicolae CORNESCIAN
Publicat: 08 Aug. 2019
©Nicolae Cornescian © Revista Luceafărul
Editor: Ion ISTRATE
Opinii, recenzii pot fi trimise la adresa: ionvistrate[at]gmail.com  sau editura[at]agata.ro


Tunelul cu fluturi

e ceva viu în tot ce se schimbă
e ceva criptic şi mereu străin

e ceea ce crezi când îmi spui că vom ajunge
să cunoaştem o parte însemnată din acest labirint
de râuri deviate şi pereţi de lemn
ce cresc peste zi
în aceste lande fără arbori ori culori osebite
unde tot ce vedem nu mai seamănă cu nimic
iar lumina arşiţei decolorează chiar şi privirile
celor care tot mai des ne confundă cu alţii

ne spun să aşteptăm până când
marginea albastră a orizontului
va căpăta nuanţa stridentă a apei
zic că cerul atunci devine mai neted
iar apusul se stabileşte în conformitate cu
sensul zborului albiliţelor de august
într-un târziu desprinzându-se chiar şi de culorile luciului
chiar şi acum când totul se îndreaptă înspre cu totul altceva
spre ceea ce urmează să devină asemenea zefirului
căpătând forme concrete în cartierele-n care
uneori pare că mijeşte ceva cu margini arse
ca un fel de aripi conturate în neguri întâlnite pe alocuri
dezgropate din adâncimile pământului din parcurile periferice

dar dacă doriţi să ajungeţi de cealaltă parte ne îndrumă ei
ar trebui să plecaţi deîndată
coborâţi până la primul nivel şi luaţi trenul M2
singurul de altfel în care lumina suprafeţei dăinuie mereu
mergeţi până la staţia Bifurcaţiei iar acolo
odată ajunşi veţi putea constata şi singuri
că aţi pătruns tocmai în spaţiul definitiv
nimburile voastre incandescente
reflectate în oglinzile din pasaj
vă vor ajuta să înţelegeţi cât de mult vă puteţi schimba
în locuri întru totul străine
şi mai e şi acea senzaţie ca din vis
acel sincretism când vi se va părea că nu mai sunteţi nicăieri
că în tot ce se schimbă e ceva viu
mai clar decât tot ce se vede în alte depărtări
chiar dacă uneori pare dizolvat de străvezimi
scurse din alte dimensiuni
ca şi cum ceva neclar ar lua locul formelor inexistente
aşa că nu ezitaţi să vă procuraţi cât mai curând posibil
câteva bilete bleumarin de la casa pentru trafic intern
ne mai spun insistând asupra nuanţei

să fie precum întunericul adâncului
ne amintim după câteva ore de călătorie
pe când urcăm scările de piatră cubică
în compania câtorva umbre mate
aflate încă între aceşti pereţi de sticlă
ce permit să se vadă câţiva arbori
crescând cu coroane în jos
în acest lut rarefiat din pricina apei ce aduce
tot mai multă lumină de undeva de la suprafaţă

şi dacă tot v-am stârnit curiozitatea
ne mai amintim vorbele lor
pe drumul înspre ceea ce credeţi că ar putea fi altfel
decât tot ce vă puteţi închipui
vă recomandăm să vizitaţi şi tunelul cu fluturi
pentru că e ceva viu în acea pustietate
şi ceva străin ca dintr-o altă lume vă va face să înţelegeţi
că tocmai într-acolo o viaţă întreagă
ne îndreptăm cu toţii

acolo unde nimic nu e aşa cum ar trebui să fie
nici măcar gândul că totul ar putea fi altfel
nu mai schimbă nimic
în schimb altceva devine mult mai clar
decât tot ce nu se vede
dar se bănuieşte a fi diferit
de tot ce se ştie deja
întrucât nimic nu e aşa cum ar trebui să fie
în cazul în care s-ar încerca cu totul altceva
ori măcar de s-ar continua fără nici o intervenţie
menită de a denatura cursul firesc al evenimentelor
când cele esenţiale n-ar trebui să se schimbe în nici un caz
nici atunci când nimic nu mai e tocmai aşa cum ar trebui să fie
şi nici în clipele-n care aproape că nu se mai întâmplă nimic
exceptând desigur persistentele presupuneri că în alte circumstanţe
totul ar putea fi întru totul altfel

va trebui totuşi să vă opriţi
de partea potrivită a râului subteran
în locul în care pietrele fără umbre nu vor mai fi îngropate în nisip
doar ca să vă puteţi aminti de cealaltă lume
ca de ceva în care nimic nu durează mai mult decât amintirea
fluturii atunci vor mirosi a suflete
asemenea teilor înflorind în grădinile-n care veţi reuşi să ajungeţi
dacă veţi străbate tunelul
şi nici nu veţi înţelege dacă e cer vidul de deasupra
ori de-i doar apă despărţind necuprinsul din adânc
de spaţiul limitat al vieţii
cel de sus
unde în aceste ore ce se pierd pentru totdeauna
circulă tramvaiele cu călugări cu cei care o dată la trei zile
duc acvarii cu molii dintr-o mănăstire în alta
sigur că şi voi
doar călătorind veţi putea deosebi adevărul de iluzii
orizontul desprins de marginile perceptibile ale înaltului
se va apropia pe măsură ce veţi înainta tot mai mult
va fi plin de nuanţe evanescente
aidoma cristalelor de rouă păstrate
în goluri de aer din apă

ne mai spun ei când trenul M2 ajunge fără întârziere
uşile se deschid eliberând dinăuntru izuri nepământene
şi ceva ca un fel de boare înlocuind văzduhul realităţii apropiate
însă nu iese nimeni
nimeni nu mai coboară în staţia Piaţa Unirii
aici unde dacă am dovedi mai multă vigilenţă
am putea lua trenul spre Dristor
dar pentru că mai avem timp
şi pentru că vrem să ajungem
chiar şi în locul din care timpul absentează
urcăm numaidecât
ne aşezăm pe scaune acoperite cu frunze
auzim vocea crainicei anunţând oprirea definitivă

atenţie
se închid uşile
urmează tunelul cu fluturi
cu peroane pe ambele părţi

Тунель з метеликами

є щось живе у всім що змінюється
є щось потайне та повік побічне

є те у що віриш коли кажеш що нам вдасться
впізнати вагому частину цього лабіринту
відвернутих річок та дерев’яних пристінків
що ростуть через день
в цих пустощах без дерев або розмаїтих кольорів
де усе те що ми бачимо вже не подобає нінащо
а сяйво спеки обезбарвлює навіть і погляди
тих котрі чимдалі частіше плутають нас з іншими

кажуть щоби ми чекали покіль
синій край горизонту
добуде терпкий відтінок води
прорікають що небо тоді стає гладкішим
а захід установлюється адекватно
сенсові польоту серпневих лускокрилих
удосталь пізно відділяючись майже і від кольорів блиску
навіть і зараз коли вже все прямує до чогось зовсім іншого
до того що слідує стати подібно зефіру
дістаючи конкретні форми в тих округах в яких
часами мариться що мерехтить щось зі згорілими пругами
мовби якісь крила оконтуровані в темнотах зустрітих місцями
викопаних з глибів землі з периферійних парків

але якщо прагнете дійти на інший бік наводять вони
ви повинні вирушити відразу
опустіться до першого рівня та візьміть поїзд М2
єдиний до речі в якім денне світло зберігається завжди
їздіть аж до станції Розгалуження а там
як тільки приїдете зможете констатувати й самі
що ви вникли саме в доконечний простір
ваші палаючі ореоли
відбиті на дзеркалах з проїздів
посприяють вам зрозуміти як сильно ви можете змінитися
в зовсім чужинських місцях
та ще йдеться й про те передчування мов зі сну
той синкретизм коли вам здасться що ви вже не є аніде
що у всім тім що змінюється є щось живе
чіткіше за все те що видніє в інших віддалях
хоча іноді ввижається розчиненим прозірностями
які затікають з інших вимірів
неначе щось пливке підмінило б неіснуючі форми
так що не вагайтеся придбати чим скоріше
декілька аквамаринових квитків з каси для внутрішнього трафіку
ще проказують вони настоюючи над нюансом

щоби подобали тьмі глибин
згадуємо після декілька годин подорожі
коли піднімаємося сходами кубічних каменів
в компанії декількох непроглядних тіней
знаходячись ще між цими скляними стінами
які дозволяють бачити декілька дерев
виростаючи коронами до долів
в цій розрідженій глині через воду яка доносить
дедалі більше світла звідкілясь з поверхні

та якщо все ж ми зацікавили вас
ще припоминаємо їхні слова
дорогою до того що помишляєте що могло бути б іншим
чим все те що ви можете уявити
рекомендуємо вам відвідати ще й тунель з метеликами
тому що існує щось живе в тій пустелі
та щось чужинське мов з іншого світу зобов’яже вас зрозуміти
що саме отуди аж ціле життя
прямуємо всі

там де ніщо не є таким яким слідувало би бути
навіть ані гадка що все могло бути би іншим
не змінює анічого
замість цього щось інше стає більш чіткішим
чим все те що не видно
але припускається що могло б бути зовсім інакшим
від всього того що пізнається вже
тому що ніщо не є таким яким слідувало би бути
якщо пробувалося би щось зовсім інше
чи якнайменше коли б продовжувалося без жодного вторгнення
дотепного спотворити звичайну течію подій
коли те що є головним не повинно би змінитися ні при якій пригоді
ані тоді коли ніщо не є таким яким слідувало би бути
та ані митями коли вже не відбувається анічого
усуваючи вочевидь настійливі здогади що за інших обставин
все могло бути б зовсім іншим

все ж ви повинні будете зупинитися
на належній стороні підземної ріки
в місці в якім каміння без тіней вже не будуть закопані в пісок
тільки щоби ви змогли згадати той інший світ
як те де ніщо не триває більше чим пам’ять
метелики тоді пахнутимуть мов душі
подібно липам що цвістимуть в скверах в котрі вам вдасться ввійти
якщо уникнете тунель
та навіть і не утямите чи є небом пустота згори
чи тільки водою відділяючою безмежжя глибин
від обмеженого простору життя
того зверху
де цими часами що зникають назавжди
курсують трамваї з монахами котрі раз в три дні
носять акваріуми з молями з одного монастиря в інший
розуміється що й ви
тільки мандруючи зможете відрізнити правду від ілюзій
горизонт відокремлений від видимих країв висоти
наблизиться водночас з вашим зближенням
буде переповнений хлипкими нюансами
подібно кришталям роси
збереженої в повітряних порожнечах з води

ще кажуть вони коли потяг М2 під’їжджає без запізнення
двері відчиняються визволяючи зсередини неземні припахи
та щось на кшталт повіву замінюючи повітря близької реальності
але не виходить ніхто
ніхто вже не сходить на станції Площа Єдності
тут де коли були б більш уважними
могли б взяти поїзд на Дрістор
але через те що в нас ще лишається обмаль часу
та через те що хочемо доїхати
навіть і до місця з якого час бракує
входимо негайно
присідаємо на стільці покриті листям
чуємо голос дикторки повідомляючи остаточну зупинку

увага
двері зачиняються
слідує тунель з метеликами
з перонами на обох боках



Abonare la articole via email

Introduceți adresa de email pentru a primi notificări prin email când vor fi publicate articole noi.

Alătură-te celorlalți 2.573 de abonați

Lasă un comentariu

Drept de autor © 2009-2019 Revista Luceafărul. Toate drepturile rezervate.
Revista Luceafărul foloseşte cu mândrie platforma de publicare Wordpress.
Server virtual Romania

Statistici T5