Revista Luceafărul
  • Caută pe sit


Colecţia revistei

Anul 1

Anul 2

Anul 3

Anul 4

Anul 5

Anul 6

    Fondat 2009 • ISSN 2065 - 4200 Anul 13 → 2021

    Tunelul cu fluturi (poem bilingv)

    Revista Luceafărul: Anul XI, Nr. 8 (128), Aug. 2019
    Editor: Agata, Botoșani, str. 1 Decembrie nr. 25
    ISSN: 2065 – 4200 (ediţia online)
    ISSN: ISSN 2067 – 2144 (formatul tipărit)
    Director: Ion ISTRATE

    Tunelul cu fluturi (poem bilingv)

    Primit pentru publicare: 07 Aug. 2019
    Autor: Nicolae CORNESCIAN
    Publicat: 08 Aug. 2019
    ©Nicolae Cornescian © Revista Luceafărul
    Editor: Ion ISTRATE
    Opinii, recenzii pot fi trimise la adresa: ionvistrate[at]gmail.com  sau editura[at]agata.ro


    Tunelul cu fluturi

    e ceva viu în tot ce se schimbă
    e ceva criptic şi mereu străin

    e ceea ce crezi când îmi spui că vom ajunge
    să cunoaştem o parte însemnată din acest labirint
    de râuri deviate şi pereţi de lemn
    ce cresc peste zi
    în aceste lande fără arbori ori culori osebite
    unde tot ce vedem nu mai seamănă cu nimic
    iar lumina arşiţei decolorează chiar şi privirile
    celor care tot mai des ne confundă cu alţii

    ne spun să aşteptăm până când
    marginea albastră a orizontului
    va căpăta nuanţa stridentă a apei
    zic că cerul atunci devine mai neted
    iar apusul se stabileşte în conformitate cu
    sensul zborului albiliţelor de august
    într-un târziu desprinzându-se chiar şi de culorile luciului
    chiar şi acum când totul se îndreaptă înspre cu totul altceva
    spre ceea ce urmează să devină asemenea zefirului
    căpătând forme concrete în cartierele-n care
    uneori pare că mijeşte ceva cu margini arse
    ca un fel de aripi conturate în neguri întâlnite pe alocuri
    dezgropate din adâncimile pământului din parcurile periferice

    dar dacă doriţi să ajungeţi de cealaltă parte ne îndrumă ei
    ar trebui să plecaţi deîndată
    coborâţi până la primul nivel şi luaţi trenul M2
    singurul de altfel în care lumina suprafeţei dăinuie mereu
    mergeţi până la staţia Bifurcaţiei iar acolo
    odată ajunşi veţi putea constata şi singuri
    că aţi pătruns tocmai în spaţiul definitiv
    nimburile voastre incandescente
    reflectate în oglinzile din pasaj
    vă vor ajuta să înţelegeţi cât de mult vă puteţi schimba
    în locuri întru totul străine
    şi mai e şi acea senzaţie ca din vis
    acel sincretism când vi se va părea că nu mai sunteţi nicăieri
    că în tot ce se schimbă e ceva viu
    mai clar decât tot ce se vede în alte depărtări
    chiar dacă uneori pare dizolvat de străvezimi
    scurse din alte dimensiuni
    ca şi cum ceva neclar ar lua locul formelor inexistente
    aşa că nu ezitaţi să vă procuraţi cât mai curând posibil
    câteva bilete bleumarin de la casa pentru trafic intern
    ne mai spun insistând asupra nuanţei

    să fie precum întunericul adâncului
    ne amintim după câteva ore de călătorie
    pe când urcăm scările de piatră cubică
    în compania câtorva umbre mate
    aflate încă între aceşti pereţi de sticlă
    ce permit să se vadă câţiva arbori
    crescând cu coroane în jos
    în acest lut rarefiat din pricina apei ce aduce
    tot mai multă lumină de undeva de la suprafaţă

    şi dacă tot v-am stârnit curiozitatea
    ne mai amintim vorbele lor
    pe drumul înspre ceea ce credeţi că ar putea fi altfel
    decât tot ce vă puteţi închipui
    vă recomandăm să vizitaţi şi tunelul cu fluturi
    pentru că e ceva viu în acea pustietate
    şi ceva străin ca dintr-o altă lume vă va face să înţelegeţi
    că tocmai într-acolo o viaţă întreagă
    ne îndreptăm cu toţii

    acolo unde nimic nu e aşa cum ar trebui să fie
    nici măcar gândul că totul ar putea fi altfel
    nu mai schimbă nimic
    în schimb altceva devine mult mai clar
    decât tot ce nu se vede
    dar se bănuieşte a fi diferit
    de tot ce se ştie deja
    întrucât nimic nu e aşa cum ar trebui să fie
    în cazul în care s-ar încerca cu totul altceva
    ori măcar de s-ar continua fără nici o intervenţie
    menită de a denatura cursul firesc al evenimentelor
    când cele esenţiale n-ar trebui să se schimbe în nici un caz
    nici atunci când nimic nu mai e tocmai aşa cum ar trebui să fie
    şi nici în clipele-n care aproape că nu se mai întâmplă nimic
    exceptând desigur persistentele presupuneri că în alte circumstanţe
    totul ar putea fi întru totul altfel

    va trebui totuşi să vă opriţi
    de partea potrivită a râului subteran
    în locul în care pietrele fără umbre nu vor mai fi îngropate în nisip
    doar ca să vă puteţi aminti de cealaltă lume
    ca de ceva în care nimic nu durează mai mult decât amintirea
    fluturii atunci vor mirosi a suflete
    asemenea teilor înflorind în grădinile-n care veţi reuşi să ajungeţi
    dacă veţi străbate tunelul
    şi nici nu veţi înţelege dacă e cer vidul de deasupra
    ori de-i doar apă despărţind necuprinsul din adânc
    de spaţiul limitat al vieţii
    cel de sus
    unde în aceste ore ce se pierd pentru totdeauna
    circulă tramvaiele cu călugări cu cei care o dată la trei zile
    duc acvarii cu molii dintr-o mănăstire în alta
    sigur că şi voi
    doar călătorind veţi putea deosebi adevărul de iluzii
    orizontul desprins de marginile perceptibile ale înaltului
    se va apropia pe măsură ce veţi înainta tot mai mult
    va fi plin de nuanţe evanescente
    aidoma cristalelor de rouă păstrate
    în goluri de aer din apă

    ne mai spun ei când trenul M2 ajunge fără întârziere
    uşile se deschid eliberând dinăuntru izuri nepământene
    şi ceva ca un fel de boare înlocuind văzduhul realităţii apropiate
    însă nu iese nimeni
    nimeni nu mai coboară în staţia Piaţa Unirii
    aici unde dacă am dovedi mai multă vigilenţă
    am putea lua trenul spre Dristor
    dar pentru că mai avem timp
    şi pentru că vrem să ajungem
    chiar şi în locul din care timpul absentează
    urcăm numaidecât
    ne aşezăm pe scaune acoperite cu frunze
    auzim vocea crainicei anunţând oprirea definitivă

    atenţie
    se închid uşile
    urmează tunelul cu fluturi
    cu peroane pe ambele părţi

    Тунель з метеликами

    є щось живе у всім що змінюється
    є щось потайне та повік побічне

    є те у що віриш коли кажеш що нам вдасться
    впізнати вагому частину цього лабіринту
    відвернутих річок та дерев’яних пристінків
    що ростуть через день
    в цих пустощах без дерев або розмаїтих кольорів
    де усе те що ми бачимо вже не подобає нінащо
    а сяйво спеки обезбарвлює навіть і погляди
    тих котрі чимдалі частіше плутають нас з іншими

    кажуть щоби ми чекали покіль
    синій край горизонту
    добуде терпкий відтінок води
    прорікають що небо тоді стає гладкішим
    а захід установлюється адекватно
    сенсові польоту серпневих лускокрилих
    удосталь пізно відділяючись майже і від кольорів блиску
    навіть і зараз коли вже все прямує до чогось зовсім іншого
    до того що слідує стати подібно зефіру
    дістаючи конкретні форми в тих округах в яких
    часами мариться що мерехтить щось зі згорілими пругами
    мовби якісь крила оконтуровані в темнотах зустрітих місцями
    викопаних з глибів землі з периферійних парків

    але якщо прагнете дійти на інший бік наводять вони
    ви повинні вирушити відразу
    опустіться до першого рівня та візьміть поїзд М2
    єдиний до речі в якім денне світло зберігається завжди
    їздіть аж до станції Розгалуження а там
    як тільки приїдете зможете констатувати й самі
    що ви вникли саме в доконечний простір
    ваші палаючі ореоли
    відбиті на дзеркалах з проїздів
    посприяють вам зрозуміти як сильно ви можете змінитися
    в зовсім чужинських місцях
    та ще йдеться й про те передчування мов зі сну
    той синкретизм коли вам здасться що ви вже не є аніде
    що у всім тім що змінюється є щось живе
    чіткіше за все те що видніє в інших віддалях
    хоча іноді ввижається розчиненим прозірностями
    які затікають з інших вимірів
    неначе щось пливке підмінило б неіснуючі форми
    так що не вагайтеся придбати чим скоріше
    декілька аквамаринових квитків з каси для внутрішнього трафіку
    ще проказують вони настоюючи над нюансом

    щоби подобали тьмі глибин
    згадуємо після декілька годин подорожі
    коли піднімаємося сходами кубічних каменів
    в компанії декількох непроглядних тіней
    знаходячись ще між цими скляними стінами
    які дозволяють бачити декілька дерев
    виростаючи коронами до долів
    в цій розрідженій глині через воду яка доносить
    дедалі більше світла звідкілясь з поверхні

    та якщо все ж ми зацікавили вас
    ще припоминаємо їхні слова
    дорогою до того що помишляєте що могло бути б іншим
    чим все те що ви можете уявити
    рекомендуємо вам відвідати ще й тунель з метеликами
    тому що існує щось живе в тій пустелі
    та щось чужинське мов з іншого світу зобов’яже вас зрозуміти
    що саме отуди аж ціле життя
    прямуємо всі

    там де ніщо не є таким яким слідувало би бути
    навіть ані гадка що все могло бути би іншим
    не змінює анічого
    замість цього щось інше стає більш чіткішим
    чим все те що не видно
    але припускається що могло б бути зовсім інакшим
    від всього того що пізнається вже
    тому що ніщо не є таким яким слідувало би бути
    якщо пробувалося би щось зовсім інше
    чи якнайменше коли б продовжувалося без жодного вторгнення
    дотепного спотворити звичайну течію подій
    коли те що є головним не повинно би змінитися ні при якій пригоді
    ані тоді коли ніщо не є таким яким слідувало би бути
    та ані митями коли вже не відбувається анічого
    усуваючи вочевидь настійливі здогади що за інших обставин
    все могло бути б зовсім іншим

    все ж ви повинні будете зупинитися
    на належній стороні підземної ріки
    в місці в якім каміння без тіней вже не будуть закопані в пісок
    тільки щоби ви змогли згадати той інший світ
    як те де ніщо не триває більше чим пам’ять
    метелики тоді пахнутимуть мов душі
    подібно липам що цвістимуть в скверах в котрі вам вдасться ввійти
    якщо уникнете тунель
    та навіть і не утямите чи є небом пустота згори
    чи тільки водою відділяючою безмежжя глибин
    від обмеженого простору життя
    того зверху
    де цими часами що зникають назавжди
    курсують трамваї з монахами котрі раз в три дні
    носять акваріуми з молями з одного монастиря в інший
    розуміється що й ви
    тільки мандруючи зможете відрізнити правду від ілюзій
    горизонт відокремлений від видимих країв висоти
    наблизиться водночас з вашим зближенням
    буде переповнений хлипкими нюансами
    подібно кришталям роси
    збереженої в повітряних порожнечах з води

    ще кажуть вони коли потяг М2 під’їжджає без запізнення
    двері відчиняються визволяючи зсередини неземні припахи
    та щось на кшталт повіву замінюючи повітря близької реальності
    але не виходить ніхто
    ніхто вже не сходить на станції Площа Єдності
    тут де коли були б більш уважними
    могли б взяти поїзд на Дрістор
    але через те що в нас ще лишається обмаль часу
    та через те що хочемо доїхати
    навіть і до місця з якого час бракує
    входимо негайно
    присідаємо на стільці покриті листям
    чуємо голос дикторки повідомляючи остаточну зупинку

    увага
    двері зачиняються
    слідує тунель з метеликами
    з перонами на обох боках



    Abonare la articole via email

    Introduceți adresa de email pentru a primi notificări prin email când vor fi publicate articole noi.

    Alătură-te celorlalți 2.661 de abonați.

    Lasă un comentariu

    Drept de autor © 2009-2022 Revista Luceafărul. Toate drepturile rezervate.
    Revista Luceafărul foloseşte cu mândrie platforma de publicare Wordpress.
    Server virtual Romania

    Statistici T5