Revista Luceafărul: Anul XI, Nr. 8 (128), August 2019
Editor: Agata, Botoșani, str. 1 Decembrie nr. 25
ISSN: 2065 – 4200 (ediţia online)
ISSN: ISSN 2067 – 2144 (formatul tipărit)
Director: Ion ISTRATE

În rarişti din Râşnov
(poem bilingv)

Primit pentru publicare: 29 Aug. 2019
Autor: Nicolae CORNESCIAN
Publicat: 30 Aug. 2019
©Nicolae Cornescian , © Revista Luceafărul
Editor: Ion ISTRATE
Opinii, recenzii pot fi trimise la adresa: ionvistrate[at]gmail.com  sau editura[at]agata.ro

În rarişti din Râşnov
(poem bilingv)

doar aici unde găsim foarte mult loc
şi unde totul aparţine doar propriului timp
în care clipele par mult mai lungi
decât anii deja trăiţi
vedem ceruri grele
coborând chiar în apele orizontului
peste lacuri ce absorb cenuşiul
din nebănuitele adâncimi
ale întunericului subteran
aşternându-se peste râuri pline de rouă
şi stropi de ploi cristalizând
luminile depărtărilor
în răsfrângeri şi culori orbitoare

vedem necuprinsul acestui prezent
ce durează mai mult decât amintirea
persistă şi ademeneşte cu apropieri
mereu schimbătoare
ca şi cum ceva clar ar creşte
în scheletele stâncilor poleite
cu un verde lucios
de vreme ce îmbrăcate în umbre străine
silfidele împânzesc cu arbori sculptaţi
din lut gălbui şi viu
vastitatea pământului
îmbibat cu nuanţe celeste
curgând neîncetat
înspre marginile celor văzute
şi acceptate ca ceva real
extrem de apriat

ori poate că doar închipuim
aceste terasamente
înveşmântate cu iarbă şi liane
ce se caţără chiar şi pe turnuri
de unde se vede întregul oraş
înaltul şi vieţile celor
ce ne fac să credem
că îndepărtaţi
de tot ce se poate atinge
începem să ne înstrăinăm
chiar şi de noi înşine
asemenea călătorilor urcând
valea nisipului fierbinte
de nuanţa mierii clocotind
în tasuri de aur
amestecând contururi pământene
cu ceva diafan
ca nişte oglinzi goale
desprinse de stanele diamantului şlefuit
luminându-ne drumul
înspre ceasurile înserării

înspre ei
cei care având timp pentru toate
ne învăluie cu priviri tot mai albastre
tot mai tăioase
ca luciul muchiilor de pietre
ce îşi schimbă formele şi mărimile
pe măsura înaintării noastre
prin toate aceste plenitudini
de plante şi nuanţe dizolvate
de aerul scurs din necunoscut
risipindu-se printre cei reveniţi
din acele înălţimi în care
privit de aici verdele pare albastru
iar zarea descompune luminile
în ceruri tot mai grele
pline de pământ încă neatins

mai vedem că aceşti oameni
au umbre mai grele decât aerul
umbre mate
întinse pe pământ
tremurând din pricina
respiraţiei sacadate
apoi înălţându-se şi plutind
prin preajma celor care
pe scoarţa copacilor
crestează blazoanele urbei natale
rădăcini de stejari legate cu inele late
notează câteva nume
doar cele de care auzise oricine
iar uneori când totul devine imuabil
beau stropii de ploaie
din potire de plumb
ca şi cum ar sorbi însuşi înaltul

de obicei confundă propriul travaliu
cu necesitatea desăvârşirii
anumitor detalii
utile păstrării echilibrului
între imaginea pădurii din prezent
şi tot ce va rămâne neschimbat
chiar şi-n amintirile
de peste câteva secole
în fotografii
cu arbori rodind în soarele amiezii
cu ziduri de cărămidă arsă
înălţându-se lângă steiuri
cu uşi rămase deschise
chiar sub aceşti brazi
încă neatinşi de nimeni

şi totuşi ştiu cu toţii
că nu pot abandona ritualul
nici măcar în aceste ore confuze
când nu se mai înţelege nimic
din prezentul pierdut
văzduhul se învolburează
şi tot ce se vede nu mai aminteşte
de ceva ce ar putea fi recunoscut
ca şi cum ne-am afla
în locuri complet diferite
unde tot ce se supune văzutului
fotografiat în treacăt
coincide cu imaginile deja salvate
există numai acum
în textura luminii prezente
arzând fluturii ferestrelor
pe alocuri suspendate de crengi
sticle în care se reflectă
doar nişte contururi îndoite
când marginile par neclare
iar între aerul supus mişcării şi cel static
se naşte vântul necesar păsărilor
ce cos cu tăieturile zborurilor sale
marginile cerului
îndeosebi acum
în ultimele clipe ale acestui timp
când oriunde ne îndreptăm privirile
vedem doar apusul
_______________

В борах з Решнова

тільки тут де находимо надмір повно місця
та де все приналежить тільки власному часу
в якім миттєвості здаються довшими
за вже прожиті роки
бачимо важкі небокраї
опускаючись навіть у води обріїв
на озера що абсорбують сірість
з бездонних глибин
підземної темряви
простеляючись на ріки повні роси
та крапель дощу кристалізуючи
освітлення віддалень
у відсвіти та осліплюючі кольори

бачимо безмежність цієї теперішності
що триває більш чим пам’ять
зберігається та заманює
завжди змінними наближеннями
начебто щось чітке виростало б
в скелетах скель полірованих
блискучим зеленим
коли одягнені в чужі тіні
сильфіди покривають вирізьбленими
з жовтявої та живої глини деревами
неосяжність землі
просоченої небесними нюансами
течучи постійно
до країв баченого
та прийнятого за щось дійсне
надзвичайно точне

або може що тільки примислюємо
всі ці тераси
оздоблені травою та повзунками
які підіймаються навіть і на вежі
звідкіля видно ціле місто
піднебесся та життя інших
які вимушують нас вірити
в те що віддалені
від усього чого можна торкатись
починаємо відчужуватися
навіть і від самих себе
подібно подорожанам підіймаючись
долиною гарячого піску
нюансу меду киплячого
в золотих посудинах
змішуючи земні контури
з чимось прозорим
мов якісь спустілі дзеркала
відклеєні від скель полірованого діаманту
освітлюючи нашу дорогу
до часів надвечір’я

до них
тих котрі маючи часу для всього
повивають нас дедалі блакитними поглядами
проймаючими
наче блиск рубців каменів
що змінюють власні форми та розміри
по мірі нашого просування
крізь всю цю повноту
рослин та відтінків розчинених
повітрям що затекло з невідомого
розлилось поміж тих котрі повернулися
з тих височінь в яких
бачене звідсіля зелене здається синім
а виднокрай розділяє освітлення
на чим більш важкі небеса
повні ще недоторканої землі

ще бачимо що в цих людей
тіні більш важкі чим повітря
непроглядні тіні
простелені на землі
тріпочучи через
уривчасті подихи
потім підіймаючись та плинучи
побіля тих котрі
на корі дерев
вирізьблюють герби рідного міста
коріння дубів пов’язане широкими кільцями
нотують декілька імен
тільки ті про яких чув будь-хто
а іноді коли усе стає остовпілим
п’ють краплі дощу
зі свинцевих чаш
неначе смоктали б саму висоту

зазвичай плутають власний труд
з необхідністю удосконалення
деяких деталей
доконечних збереженню рівноваги
між зображенням бору теперішності
та всього що залишиться незмінним
навіть і в споминах
через декілька століть
на світлинах
з деревами що плодоносять під сонцем полудня
з мурами з пригорілої цегли
підіймаючись окрай скель
з дверима залишеними відчиненими
саме під цими ялинами
ще недоторканими аніким

та все ж знають усі
що не можуть покинути ритуал
навіть ані цими хисткими часами
коли вже не розуміється аніщо
з втраченої теперішності
повітря каламутиться
та все те що видно вже не нагадує
про щось що можна би упізнати
мовбито ми знаходилися б
в цілком інших місцях
де усе те що піддається баченому
фотографоване мимохідь
співпадає з збереженими вже змалюваннями
існує тільки зараз
в текстурі теперішнього світла
спалюючи метеликів вікон
де-не-де підвішених до гілок
ті скла на яких віддзеркалюються
тільки якісь зігнуті контури
коли рубці здаються нечіткими
а між підкореним руху та статичним повітрям
народжується вітер потрібний птахам
які вишивають вирізами своїх польотів
краї небес
осібно зараз
в останні моменти цього часу
коли будь-де ми не заглядалися би
бачимо тільки захід